В дитинстві я часто хворів. Пам’ятаю, як мене везуть на таксі до лікарні, температура під 40. Пам’ятаю, як викликали батьки “швидку”, а лікарі, аби збити температуру та приспати, вкололи якийсь дімедрол, після якого я відрубився і довелось розтискати зуби ложкою, аби влити в мене якісь ліки, що мали спрацювати як протидія. Пам’ятаю, як мені вигрівали ніс якимись хлібними коржиками з води, меду та житнього борошна, аби не проколювати, “бо якщо проколеш один раз — завжди доведеться проколювати”. А я плакав, бо шмарклі були густі, ніс не дихав, а їсти коржика, який вже охолов, із забитим носом незручно.
Пам’ятаю, як захворів у 1 класі на запалення легень, яке не змогли діагностувати лікарі, тому пропонували при такій нез’ясовано високій температурі покласти до інфекційної лікарні, де слідкувати за перебігом цієї дивної інфекційної хвороби. На прямому знімку нічого не було видно, легені чисті. Щира подяка моєму дідусеві, що працював рентгенологом і зробив бічний знімок. Такі знімки дуже рідко роблять, бо потрібна висока кваліфікація і гарний апарат. Мені пощастило — бічний знімок показав запалення, мені призначили 5 уколів на день. Батько зміг через якихось знайомих знайти рідкісний антибіотик з Югославії та індійську мікстуру. Десь за місяць я майже одужав. За півроку я зміг повернутись до навчання у школі.
Пам’ятаю, що кожного разу, як потрібно було йти до лікаря, стояти в черзі і чекати — це було нестерпно. Я намагався звертатись до лікарів у крайньому випадку, бо від відповіді на питання “ким працюєте?” залежав як курс лікування, так і взагалі, направлення на обстеження. Також доводилось залишати “благодійні внески”: “на кабінет”, “на бланки” і т.п. Також звичайним було залишати лікарю 20 гривень або шоколадку як подяку. Чи навіть платити “сколько нє жалко” за огляд. І дуже важко було знайти спеціаліста, який з першого разу зрозуміє, що і як лікувати.
Але восени 2018, після того, як звичайна нежить перейшла в щось більш потужне і сильне, я вирішив піти до поліклініки. Температура не спадала і трималась на позначці 37,4, ніс був забитий, сильний кашель. Прийшовши до поліклініки, я з’ясував, що для того, аби потрапити на прийом, необхідно зареєструватись і отримати місце в електронній черзі. А для того, аби зареєструватись, треба написати заяву, мати при собі паспорт. За те, щоб мені завели картку, я сплатив 20 гривень в Обласний благодійний фонд “Медицина”. Каса в кабінеті 25 працює виключно з готівковими коштами, видавати мені квитанцію касирка відмовилась, хоча мала і прибуткові касові ордери, і касову книгу, і великий сейф за спиною. Поскаржився на “гарячу лінію” Херсонського міського голови (0552-493340). Згодом мені відповіли, що цей благодійний фонд не зобов’язаний встановлювати карткоприймач.
Згідно з даними аналітичної системи YouControl, громадська організація “Обласний благодійний фонд “Медицина” (ЄДРПОУ ) заснована у 2000 році. Знаходиться за адресою: м.Херсон, проспект Ушакова, 21. Керівник – Демедюк Ольга Іванівна. Телефон 1: 491214. Телефон 2: 0662210225.
Згідно з даними на сайті лікарні, Демедюк Ольга Іванівна працює на посаді “Лікар — інфекціоніст КЗ “Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша”. Також вона є головою Комісії з питань етики.
Загалом від моменту приходу до поліклініки до моменту потрапляння на прийом до лікаря-терапевта (з яким я навіть не заключив договір) пройшло три години. Терапевт, послухавши мої скарги та перевіривши за допомогою стетоскопу мої легені, написала мені направлення до отоларинголога та перелік того, чим лікувати кашель. В легенях було чисто.
Після цього я ще відсидів в черзі до отоларинголога, який не мав настрою мене оглядати і заявив, що, якщо в мене є конкретні скарги на самопочуття (ніс болить, зуби, сильні шмарклі і т.п. – то все неконкретні?) – то я, звісно, можу піти і зробити рентген. Але, на жаль, рентген-апарат саме в цей день не працював. А їхати до іншої лікарні я не мав ні сил, ні бажання. Тому я розвернувся і пішов додому. Вдома я випив аскорбінову кислоту, зробив гарячого чаю з медом та лимоном і влігся під ковдру. Ніс закапав купленими в аптеці краплями, які мені призначали минулого разу. Тобто, зайнявся самолікуванням. Картка за 20 гривень та непідписана декларація з лікарем валялись десь серед інших паперів аж до грудня 2018 року, коли мені знову погіршало. Болів не лише ніс, а й лоб. При нахилянні голови вниз, боліло ще дужче. Я загуглив симптоми — і перелякався. Було дуже схоже на сильний гайморит, а то й фронтит чи менінгіт.
Медична реформа – в дії
Цього разу, аби потрапити на прийом до отоларинголога (ЛОРа), знадобилось 3 хвилини. Навіть картка була не потрібна — я показав свій паспорт, назвав прізвище і адміністратор швидко знайшла мою картку в електронному вигляді. Ще 5 хвилин на огляд у ЛОРа — і я вже маю підозру на гострий синусит і направлення на рентген, який ( о, диво!) — працює. Біля рентген-кабінету було багато людей, але виявилось, що вони в черзі до іншого лікаря, тому рентген я пройшов без черги взагалі. Знімок на компакт-диску коштував мені 60 гривень. Раніше за плівку для знімка треба було платити 35 гривень.
Медсестра в кабінеті отоларинголога заявила, що бланк направлення в неї — останній. Тому я маю зробити ксерокопію в кабінеті 25. Кабінет 25 — це та сама каса, в якій мені відмовили у квитанції за оформлення картки. Не схибили і цього разу — коли мені надали послугу ксерокопії по 1 гривня 50 копійок за сторінку А5 в кількості 10 штук (так, я вирішив допомогти кабінету ЛОРа) на загальну суму 15 гривень, касирка відмовилась надати мені квитанцію за надані послуги. Вважаю, що це є порушенням з яким має розбиратись Державна фіскальна служба. Бо, здається, “Обласний благодійний фонд “Медицина” працює непрозоро і надає перевагу готівковим коштам. А схема з “останнім направленням” дозволяє підзаробити на пацієнтах.
Із заповненим направленням на лікування я пішов до іншого корпусу лікарні. Проблукавши коридорами, я знайшов ЛОР-відділення. Вхід виключно без верхнього одягу і у бахілах. Бахіли можна придбати за 2 гривні 50 копійок у аптечному пункті на першому поверсі.
Приблизно хвилин 20 пішло на те, аби відкрити компакт-диск зі знімком. На знімку лікар чітко побачив — гайморові пазухи заповнені рідиною. Потрібно лікування в умовах стаціонару. Діагноз: двосторонній бактеріальний гайморит. “Вважаю, що тобі краще залишитись. За прогнозом вітер і мінусова температура, чого ото бігать? Краще побути в теплі”. Аргументів проти того, аби побути в теплі (+25 у відділенні, на вулиці – близько 0, прогноз – до мінус 5, вітер, сніг) у мене не було. Та й вилікуватись хотілось.
Так я залишився у лікарні, хоч це і не планував. Одразу мені повідомили: “Ліків у нас немає”. І дали список того, що я мав би придбати. Серед списку були як ліки, так і шприци. Лідокаїн в аптечному пункті закінчився (напевно, найбільш затребуваний лікарський компонент), довелось його докупати в іншій аптеці (попросив дружину).
Після того, як і придбав ліки і повернувся до відділення — мене направили на процедуру. Спочатку до носа вставили дві залізні штуковіни, здається, аби знеболити. Потім лікар витягнув їх і вставив туди дві залізні трубки, через які згодом ввів сталеву голку и промив носові пазухи.
– Чи можу я зробити селфі?
– У нас телефонами взагалі не користуються, тому одразу можеш вимикати.
Але, поки лікар вийшов, селфі із залізяччям в носі я все-ж таки зробив.
Після процедури промивання мене направили до лікарняної палати. Палата — безоплатна, світла, з чистою білизною, відповідає зображенню, вказаному на сайті лікарні. Палата з сусідами, що, як і я, щодня ходили на процедури — мити носа, отримувати уколи.
Перед тим, як робити укол, зробили тест — голкою подряпали шкіру на руці, аби впевнитись, що немає алергічної реакції.
Ввечері дружина принесла мені одяг, їжу, книжки та вологі серветки. В стаціонарі потрібно мати в що перевдягнутись, власні капці та вологі серветки для гігієни. Приятель приніс шоколадку, бананів та мандаринів. Аналогічну операцію він переніс влітку, тому жартував і всіляко підтримував.
Зранку (десь о 5-40) мене розбудили і дали термометр. Після вимірювання температури зробили укол антибіотика.
По обіді прибігла медсестра і дала два папірці для сплати за аналізи — аналіз на сифіліс та загальний аналіз крові. Зважаючи на заяви голови Херсонської обласної ради Мангера Владислава Миколайовича про “безоплатні аналізи” та “безкоштовний рентген” – очікував, що аналізи в міській лікарні не треба оплачувати, як і рентген, але виявилось, що області вони не підпорядковані і розпорядження обласної ради на них не діють. Сил з’ясовувати, наскільки правомірною є вимоги такої оплати, на той момент у мене вже не було. Виявилось, що за аналізи я маю сплатити благодійний внесок до все того-ж Обласного благодійного фонду “Медицина” на суму 31 гривня. Готівкою, бо каса на першому поверсі терміналу не має. Так само немає банкомату в приміщенні лікарні, лише термінал EasyPay. Найближчий банкомат — на вулиці Ушакова біля Головпоштамту.
Медсестра прибігла зі списком, в якому були: перчатки нестерильні 10 пар, бинт нестерильний 3 упаковки, 10 таблеток “соликлор” (як пояснила — для миття підлоги), спирт 70% – 1 флакон. Куплене за цим списком треба “здати на пост”, тобто віднести до медсестри, що чергує на вході до відділення.
Промивання носа повторювалось щодня. Щоразу ставало менше виділень і ніс дихав вільніше. Більшу частину дня я спав. Ввечері нарешті стало сил і я подивився новий сезон “Карткового будинку” на планшеті. Незабутнє враження, особливо зі смачною шоколадкою.
Наступного дня лікар запропонував мені, якщо я виходитиму, купити пачку паперу. “Я гроші поверну!”. Пачку паперу я йому передав, брати гроші не став.
У п’ятницю, після чергового миття носа, лікар сказав, що може перевести мене на денний стаціонар. Тобто, я зміг піти додому і, нарешті, нормально помитися.
За чотири дні лікування я щодня отримував: два вимірювання температури (зранку та ввечері), два уколи (зранку та ввечері), один огляд лікаря і одне промивання носових пазух (зранку), завтрак, обід та вечерю. Проводилось вологе прибирання в лікарняній палаті та в коридорі, в лікарняній палаті робили кварцювання. Приблизно на третій день моя температура стабілізувалась і, вперше за декілька років, показувала 36,6 градусів за Цельсієм. Також пройшов біль у голові і покращився настрій.
Їжа в лікарні
Щодо їжі. Раціон у лікарні досить скудний і некалорійний. Зранку — каша манна на воді або каша пшонна з шматочками сосиски і підливою рожевого кольору. Вдень — суп (вода з перетертим горохом) та каша. Ввечері — каша. Також дають хліб та несолодкий чай. А ні шматочка м’яса, а ні шматочка сиру, а ні якихось овочів та фруктів.
Тому я попросив, аби мені передавали відбивні та котлєти, куплені в супермаркеті — у їдальні була мікрохвильовка і їх розігрівали. Також я мав шоколад та фрукти. Зважайте на більш ніж дієтичне харчування, якщо зважитесь вкладатись на стаціонарне лікування. Обов’язковими є власна чашка та власні столові прибори. Щоправда, якщо попросити в столовій — то видадуть, але краще мати свої, аби уникнути зараження хворобою від когось іншого. В перші дні чашки в мене не було, тому я зробив її з пустої пластикової бутилки з-під води — просто відрізав дно і так ходив на завтра-обід-вечерю, наливаючи собі чай. Пізніше мені передали чашку “Є-дата”.
Зручності
Туалет працює цілодобово, душова теж, за словами медсестер, навіть є гаряча вода, але я не перевіряв, бо в туалеті досить прохолодно і я не хотів додатково застудитись після душу. Приміщення корпусу старе, в туалеті є тріщини в стіні.
Вартість лікування
А ні за перебування в палаті, а ні за харчування я не платив.
У понеділок по обіді лікар вийняв з мого носу залізяччя і побажав гарного здоров’я.
Рентген коштував 60 гривень.
Флюорографія — 50 гривень.
Пакет для медсестри — 152,47 гривень.
Ліки — 699,38 + 240,40 = 939,78 гривень
Бахіли — 2,50 гривень
Загалом: 1204,75 гривень
Так я, нарешті, пролікувався і відчув на собі медичну реформу. Висловлюю подяку головному лікарю ЛОР-відділення Колесник Анатолію Івановичу та працівникам відділення за терплячість та професіоналізм. А Уляні Супрун – за медичну реформу. Дуже часто Вас, пані Уляно, згадують.
Тим, хто дочитав до кінця – ще два селфі.
